Tender Plants: Лабораторія звуку в Ботанічному саду
У часи, позначені пошуком нових способів взаємодії з навколишнім світом, увага до світу рослин може стати продуктивною практикою. Завдяки цьому ми можемо відкрити інакші модуси статичності / руху, відсутність центру, асиметричне й непередбачуване розростання, симбіотичність, крихкість, але водночас – вражаючу стійкість. Пропонуючи назву проєкту – Tender Plants, – ми запросили учасників до дослідження історій вразливості – рослин, саду та власне людини. Протягом десяти днів Лабораторії разом з кураторами, менторами та лекторами ми знайомилися з критичною оптикою щодо екологічних наративів, міркували про ролі садівника / садівниці, зверталися до механізмів пам'яті, розширювали власні художні методи й інструменти.
Концепція
Протягом історії суть ботанічних садів змінювалася. Якщо спочатку там вирощували лікарські рослини, то з розвитком ботаніки як науки ці локації стали місцем для досліджень. Окрім того, широкий загал відтоді міг побачити привезені екзотичні рослини.
Чим сьогодні є або може бути ботанічний сад? Особливо, якщо ми наблизимося до сучасного університетського саду в Одесі, притиснутому майже з усіх боків високими новобудовами, що нависають над ним і захоплюють таке бажане місце на морських схилах. Очевидно, ця територія сьогодні зберігає спадок – рідкісні рослини, скляну теплицю, побудовану архітектором Олександром Бернардацці, історію розвитку ботаніки в університеті. Але також у саду живуть і інші історії – розповіді, перекази, спогади – історії людей, взаємодії людей із рослинами та, звісно, самих рослин. «…Ми не звикли читати історії без людських героїв», – пише Анна Левенгаупт Цзин, щоправда, розмірковуючи про те, як складно вести оповідь ландшафтів та лісу, і продовжує в іншому абзаці: «Нам необхідно знати історії, створені в цих місцях людьми, та історії не людських учасників»*.
Наскільки можливо зчитувати або розповідати не антропоцентричну історію, і що ми можемо дізнатися про себе та інших, намагаючись це зробити? В якій ролі ми можемо виявитися: уважного спостерігача та слухача, співрозмовника, медіатора або дурисвіта, що зрештою говорить сам із собою? Під час воркшопу ми спробуємо рухати нашу оптику, намацуючи способи розповіді таких історій і, скоріш за все, повертатимемо не туди й починатимемо все спочатку.
Чим сьогодні є або може бути ботанічний сад? Особливо, якщо ми наблизимося до сучасного університетського саду в Одесі, притиснутому майже з усіх боків високими новобудовами, що нависають над ним і захоплюють таке бажане місце на морських схилах. Очевидно, ця територія сьогодні зберігає спадок – рідкісні рослини, скляну теплицю, побудовану архітектором Олександром Бернардацці, історію розвитку ботаніки в університеті. Але також у саду живуть і інші історії – розповіді, перекази, спогади – історії людей, взаємодії людей із рослинами та, звісно, самих рослин. «…Ми не звикли читати історії без людських героїв», – пише Анна Левенгаупт Цзин, щоправда, розмірковуючи про те, як складно вести оповідь ландшафтів та лісу, і продовжує в іншому абзаці: «Нам необхідно знати історії, створені в цих місцях людьми, та історії не людських учасників»*.
Наскільки можливо зчитувати або розповідати не антропоцентричну історію, і що ми можемо дізнатися про себе та інших, намагаючись це зробити? В якій ролі ми можемо виявитися: уважного спостерігача та слухача, співрозмовника, медіатора або дурисвіта, що зрештою говорить сам із собою? Під час воркшопу ми спробуємо рухати нашу оптику, намацуючи способи розповіді таких історій і, скоріш за все, повертатимемо не туди й починатимемо все спочатку.
Ми подумаємо над тим, що таке сад і яким він може бути. Чи обов'язкові для нашого зацікавлення та візуальної насолоди незвичні й екзотичні рослини? Чи потрібен саду лад, а якщо так, то з точки зору садівника або саду? Зрештою, коли висаджуємо сад, чи робимо ми з рослини раба наших уявлень про красу, наприклад, деформуючи її ріст, або вирощування саду може стати актом турботи та співпраці?
Ми будемо придивлятися та прислухатися до того активного життя, що часто нам здається статичним. Ми дізнаємося більше про рослини, про їхні шляхи виживання та взаємодії.
Нині складно передбачити, які відповіді знайдуть учасники воркшопу, але якщо пропонувати рамку наших пошуків, то я б звернула увагу на теплицю в ботанічному саду. У ній зберігаються найбільш ніжні та вразливі – tender plants. Взимку ці рослини в теплиці, а влітку співробітники виносять їх до саду, залишаючи практично порожнім скляний простір. Чим би ми могли наповнити його? Можливо, історіями вразливості – рослин, саду та нашими власними як чогось спільного й об'єднувального, що робить нас не такими вже й чужими один одному. Вразливості як ресурсу для стійкості та спільного виживання.
*переклад авторки з англійської. Anna Lowenhaupt Tsing. The Mushroom at the End of the World: On the Possibility of Life in Capitalist Ruins, 2015, Princeton University Press.
Ми будемо придивлятися та прислухатися до того активного життя, що часто нам здається статичним. Ми дізнаємося більше про рослини, про їхні шляхи виживання та взаємодії.
Нині складно передбачити, які відповіді знайдуть учасники воркшопу, але якщо пропонувати рамку наших пошуків, то я б звернула увагу на теплицю в ботанічному саду. У ній зберігаються найбільш ніжні та вразливі – tender plants. Взимку ці рослини в теплиці, а влітку співробітники виносять їх до саду, залишаючи практично порожнім скляний простір. Чим би ми могли наповнити його? Можливо, історіями вразливості – рослин, саду та нашими власними як чогось спільного й об'єднувального, що робить нас не такими вже й чужими один одному. Вразливості як ресурсу для стійкості та спільного виживання.
*переклад авторки з англійської. Anna Lowenhaupt Tsing. The Mushroom at the End of the World: On the Possibility of Life in Capitalist Ruins, 2015, Princeton University Press.
Програма воркшопів
Воркшоп Володимира Немерцалова
Ботанічний сад: візуальна історія
Ботанічний сад Одеського університету має багате та цікаве минуле, в якому перетинаються долі акторів різної природи. Тут людська історія вступає в діалог з історіями рослин і споруд, місцеві істоти зустрічаються та взаємодіють із прибульцями, виникають і формуються зв'язки, які були б неможливі в іншому просторі та часі. Наша подорож до минулого ботанічного саду буде присвячена цьому особливому простору та особливим людям і рослинам, що роблять його живим: керуючись історичними джерелами, ми спробуємо знайти живих свідків і дізнатися про їхнє буття.
Інше буття рослин
Що таке, або хто така рослина? Що це за живий організм, і в чому особливість цих істот? Про що дізналися люди, досліджуючи рослинні організми та їхні частини? Як зацікавленість рослинами та зануреність у їхнє життя змінювала всесвіт? Ми поговоримо про те, як відбулося перетинання світу людей і рослин, як вони вплинули та впливають один на одного, як рослини змінили наше життя, а ми – їхнє. Як завдяки рослинам люди дізналися про спадковість, відкрили мікрокосм, навчилися створювати химерні організми.
Володимир Немерцалов – доцент кафедри ботаніки Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Воркшоп Оксани Довгополової «Сади як дзеркала суспільного життя»
В останні десятиліття робота з рослинами стає одним із напрямів художніх практик у дуже широкому полі сенсів – від екології до філософського запитування про сутність феномену життя. Рослина стає бажаним учасником діалогу про життя та пам'ять, бо вона є такою ж живою, як людина, але не може захопитися ідеями Прогресу, ідеологічними конструктами тощо. Мистецтво з кінця 1980-х запускає експерименти із саморозуміння людини в діалозі з рослинами. Коли придивляємося до саду, бачимо жорстко організоване суспільство. Коли – до лісу, бачимо способи життя разом, готовність планувати на століття наперед. Інколи саме рослина стає найкращим співрозмовником, коли говоримо про трагічне минуле. Та коли хочемо надати надію. На воркшопі ми проаналізуємо декілька показових прикладів роботи художників із рослинами, пошукаємо мову для мистецького пропрацювання травм пам'яті, актуальних для учасників проєкту.
Оксана Довгополова – кураторка проєкту «Минуле / Майбутнє / Мистецтво»; докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Воркшоп Алевтини Кахідзе
«Алевтина Кахідзе розробляє власний термін "Дорослий сад" уже кілька років. Це сад, в якому рослини звільнені від максимального втручання садівника: їхні активні та пасивні стратегії в контакті між собою та зі збудниками демонструють моделі сталої або стійкої системи. Клумби, які підпорядковані по кольорах квітів, вона називає "тоталітарними". Її мистецькі проєкти про рослини або з рослинами пасують садівникам і тим, хто цікавиться мистецтвом та політикою. На фоні шестирічного збройного конфлікту її спостереження приносять надію на майбутнє людей без війн».
Алевтина Кахідзе – художниця, яка працює з рослинами.
Воркшоп Олексія Шмурака
Воркшоп складатиметься з теоретичних занять, демонстрації підходів, практичних завдань і обговорень. Під час заходу ми працюватимемо над такими темами:
1. Робота з часом у музиці та звукових практиках. Подія, образ, потік, ритуали входу й виходу, перемикання уваги, драматургія.
2. Колективна та персональна пам'ять, ностальгія, примарність, крихкість, внутрішня дистанція, лакуни.
3. Альтернативні канали комунікації та форми висловлювання / партисипації / комеморації в умовах відсутності потужних централізованих інституцій і спадкоємності.
Для участі у воркшопі музична або звукорежисерська освіта не обов'язкова.
Олексій Шмурак – композитор, саундартист, перформер, публіцист, лектор, блогер, педагог. Працює у форматах академічної та експериментальної музики, зокрема структурованій імпровізації, мультимедійних перформансах та інсталяціях, текстах.
Воркшоп Ілони Марті «Дослідження сприйняття»
Зазвичай ми здебільшого покладаємося на свій зір. І все ж таки інші органи чуття активно залучені у формування нашої реальності. Що відбувається, коли нас сліпо ведуть через околиці? Чи загострюються інші чуття? Чи розмивається реальність? Зосередившись на слуху, дотику та нюху, ми також звернемо увагу на наш розум. Як ми уявляємо своє оточення, коли його не бачимо? Чи спадають нам на думку спогади про інші місця? Як ми почуваємося? Чи комфортно нам, коли ми віддаємо контроль? У цьому воркшопі ми дослідимо своє сприйняття та шукатимемо спогади, натхненні оточенням. Окрім того, ми будемо працювати з бінауральним записом і вивчати, як ми можемо використовувати його, щоб знову кинути виклик нашому сприйняттю та створити простір між вигадкою та реальністю.
Ілона Марті – мисткиня, звукова і графічна дизайнерка. Вона живе та працює в Берліні. У своїх інтерактивних та особистих аудіоперформансах Ілона експериментує зі сприйняттям, подразненням і рухом. З 2013 року вона працює саунддизайнеркою з аудіоперформансом Remote X від Rimini Protokoll у понад 30 містах по всьому світу.
Ботанічний сад: візуальна історія
Ботанічний сад Одеського університету має багате та цікаве минуле, в якому перетинаються долі акторів різної природи. Тут людська історія вступає в діалог з історіями рослин і споруд, місцеві істоти зустрічаються та взаємодіють із прибульцями, виникають і формуються зв'язки, які були б неможливі в іншому просторі та часі. Наша подорож до минулого ботанічного саду буде присвячена цьому особливому простору та особливим людям і рослинам, що роблять його живим: керуючись історичними джерелами, ми спробуємо знайти живих свідків і дізнатися про їхнє буття.
Інше буття рослин
Що таке, або хто така рослина? Що це за живий організм, і в чому особливість цих істот? Про що дізналися люди, досліджуючи рослинні організми та їхні частини? Як зацікавленість рослинами та зануреність у їхнє життя змінювала всесвіт? Ми поговоримо про те, як відбулося перетинання світу людей і рослин, як вони вплинули та впливають один на одного, як рослини змінили наше життя, а ми – їхнє. Як завдяки рослинам люди дізналися про спадковість, відкрили мікрокосм, навчилися створювати химерні організми.
Володимир Немерцалов – доцент кафедри ботаніки Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Воркшоп Оксани Довгополової «Сади як дзеркала суспільного життя»
В останні десятиліття робота з рослинами стає одним із напрямів художніх практик у дуже широкому полі сенсів – від екології до філософського запитування про сутність феномену життя. Рослина стає бажаним учасником діалогу про життя та пам'ять, бо вона є такою ж живою, як людина, але не може захопитися ідеями Прогресу, ідеологічними конструктами тощо. Мистецтво з кінця 1980-х запускає експерименти із саморозуміння людини в діалозі з рослинами. Коли придивляємося до саду, бачимо жорстко організоване суспільство. Коли – до лісу, бачимо способи життя разом, готовність планувати на століття наперед. Інколи саме рослина стає найкращим співрозмовником, коли говоримо про трагічне минуле. Та коли хочемо надати надію. На воркшопі ми проаналізуємо декілька показових прикладів роботи художників із рослинами, пошукаємо мову для мистецького пропрацювання травм пам'яті, актуальних для учасників проєкту.
Оксана Довгополова – кураторка проєкту «Минуле / Майбутнє / Мистецтво»; докторка філософських наук, професорка кафедри філософії Одеського національного університету імені І. І. Мечникова.
Воркшоп Алевтини Кахідзе
«Алевтина Кахідзе розробляє власний термін "Дорослий сад" уже кілька років. Це сад, в якому рослини звільнені від максимального втручання садівника: їхні активні та пасивні стратегії в контакті між собою та зі збудниками демонструють моделі сталої або стійкої системи. Клумби, які підпорядковані по кольорах квітів, вона називає "тоталітарними". Її мистецькі проєкти про рослини або з рослинами пасують садівникам і тим, хто цікавиться мистецтвом та політикою. На фоні шестирічного збройного конфлікту її спостереження приносять надію на майбутнє людей без війн».
Алевтина Кахідзе – художниця, яка працює з рослинами.
Воркшоп Олексія Шмурака
Воркшоп складатиметься з теоретичних занять, демонстрації підходів, практичних завдань і обговорень. Під час заходу ми працюватимемо над такими темами:
1. Робота з часом у музиці та звукових практиках. Подія, образ, потік, ритуали входу й виходу, перемикання уваги, драматургія.
2. Колективна та персональна пам'ять, ностальгія, примарність, крихкість, внутрішня дистанція, лакуни.
3. Альтернативні канали комунікації та форми висловлювання / партисипації / комеморації в умовах відсутності потужних централізованих інституцій і спадкоємності.
Для участі у воркшопі музична або звукорежисерська освіта не обов'язкова.
Олексій Шмурак – композитор, саундартист, перформер, публіцист, лектор, блогер, педагог. Працює у форматах академічної та експериментальної музики, зокрема структурованій імпровізації, мультимедійних перформансах та інсталяціях, текстах.
Воркшоп Ілони Марті «Дослідження сприйняття»
Зазвичай ми здебільшого покладаємося на свій зір. І все ж таки інші органи чуття активно залучені у формування нашої реальності. Що відбувається, коли нас сліпо ведуть через околиці? Чи загострюються інші чуття? Чи розмивається реальність? Зосередившись на слуху, дотику та нюху, ми також звернемо увагу на наш розум. Як ми уявляємо своє оточення, коли його не бачимо? Чи спадають нам на думку спогади про інші місця? Як ми почуваємося? Чи комфортно нам, коли ми віддаємо контроль? У цьому воркшопі ми дослідимо своє сприйняття та шукатимемо спогади, натхненні оточенням. Окрім того, ми будемо працювати з бінауральним записом і вивчати, як ми можемо використовувати його, щоб знову кинути виклик нашому сприйняттю та створити простір між вигадкою та реальністю.
Ілона Марті – мисткиня, звукова і графічна дизайнерка. Вона живе та працює в Берліні. У своїх інтерактивних та особистих аудіоперформансах Ілона експериментує зі сприйняттям, подразненням і рухом. З 2013 року вона працює саунддизайнеркою з аудіоперформансом Remote X від Rimini Protokoll у понад 30 містах по всьому світу.
Публічна програма проекту
Лекція Олексія Шмурака «Музика як машина згадування»
Звук – примарне явище; музика – практика багато в чому інтроспективна, де відсутній об'єкт для спостереження, а є скоріше спостережувані в суб'єкті самим собою переживання, відчуття. Музика має більшу, ніж інші медіа та мистецькі дисципліни, силу роботи з несвідомим та інтуїтивним. Привиди та непізнаване ховаються і в медіумах, тобто носіях музичної пам'яті (платівки, плівка, ноти), і в музичних інструментах (робота з незвичайними способами звуковидобування), у гаджетах і комп'ютерах (методи обробки звуку). Лекція присвячена роботі композиторів та саундартистів із колективною та персональною пам'яттю, ностальгією, хонтологією (примарами майбутнього, що не настало), лакунами логіки й образу, крихкістю та примарністю.
Лекція Асі Баздирєвої «Клімат, видовище, політики майбутнього: Антропоцен та візуальна культура»
У 2016 році Міжнародне географічне товариство затвердило Антропоцен як назву нової геологічної епохи, яка характеризується незворотним впливом людини на геологічний склад Землі. У поєднанні з повсюдною кліматичною панікою та потоком документальних свідчень на підтвердження масштабів проблеми тема Антропоцену стрімко захоплює популярні дискусійні та мистецькі майданчики світу. Вона то закликає переглядати притаманну парадигмі Просвітництва дихотомію людини та природи, то збирає технооптимістичні think tanks із вірою в те, що порушений баланс планети можна відновити.
Але що означає бути екологічним? Наскільки універсальним є це поняття? Як розібратися в безлічі дискусій та видовищі, на яке поступово перетворюється тема зміни клімату? Нинішні геополітична та екологічна кризи потребують переосмислення стосунків людини з природою, але, насамперед, – критичного ставлення до власне цих понять. На лекції Ася Баздирєва розгляне появу екологічної риторики в сучасній візуальній культурі в контексті науково-технічного прогресу; а також визначить основні напрями гуманітарного знання, які сьогодні працюють із цією темою, зокрема і для того, щоб знайти нові, непанівні форми суспільної взаємодії.
Ася Баздирєва пише про сучасну візуальну культуру. Серед її інтересів – культурна географія, гуманітарні науки в контексті навколишнього середовища та феміністська епістемологія. З 2018 року є співавторкою дослідницького проєкту Geocinema (https://geocinema.network/), який розглядає зображення в розширеному сенсі: від геологічних формацій до сучасних медій. Персональна виставка Geocinema Making of Earths представлена нині в норвезькому Кунстхалє Тронгейм, а однойменний документальний фільм – на виставці Бруно Латура Critical Zones у ZKM Карлсруе. Є гостьовою редакторкою пандемічного збірника Your Art «ЗАПАЛЕННЯ» (2021).
Звук – примарне явище; музика – практика багато в чому інтроспективна, де відсутній об'єкт для спостереження, а є скоріше спостережувані в суб'єкті самим собою переживання, відчуття. Музика має більшу, ніж інші медіа та мистецькі дисципліни, силу роботи з несвідомим та інтуїтивним. Привиди та непізнаване ховаються і в медіумах, тобто носіях музичної пам'яті (платівки, плівка, ноти), і в музичних інструментах (робота з незвичайними способами звуковидобування), у гаджетах і комп'ютерах (методи обробки звуку). Лекція присвячена роботі композиторів та саундартистів із колективною та персональною пам'яттю, ностальгією, хонтологією (примарами майбутнього, що не настало), лакунами логіки й образу, крихкістю та примарністю.
Лекція Асі Баздирєвої «Клімат, видовище, політики майбутнього: Антропоцен та візуальна культура»
У 2016 році Міжнародне географічне товариство затвердило Антропоцен як назву нової геологічної епохи, яка характеризується незворотним впливом людини на геологічний склад Землі. У поєднанні з повсюдною кліматичною панікою та потоком документальних свідчень на підтвердження масштабів проблеми тема Антропоцену стрімко захоплює популярні дискусійні та мистецькі майданчики світу. Вона то закликає переглядати притаманну парадигмі Просвітництва дихотомію людини та природи, то збирає технооптимістичні think tanks із вірою в те, що порушений баланс планети можна відновити.
Але що означає бути екологічним? Наскільки універсальним є це поняття? Як розібратися в безлічі дискусій та видовищі, на яке поступово перетворюється тема зміни клімату? Нинішні геополітична та екологічна кризи потребують переосмислення стосунків людини з природою, але, насамперед, – критичного ставлення до власне цих понять. На лекції Ася Баздирєва розгляне появу екологічної риторики в сучасній візуальній культурі в контексті науково-технічного прогресу; а також визначить основні напрями гуманітарного знання, які сьогодні працюють із цією темою, зокрема і для того, щоб знайти нові, непанівні форми суспільної взаємодії.
Ася Баздирєва пише про сучасну візуальну культуру. Серед її інтересів – культурна географія, гуманітарні науки в контексті навколишнього середовища та феміністська епістемологія. З 2018 року є співавторкою дослідницького проєкту Geocinema (https://geocinema.network/), який розглядає зображення в розширеному сенсі: від геологічних формацій до сучасних медій. Персональна виставка Geocinema Making of Earths представлена нині в норвезькому Кунстхалє Тронгейм, а однойменний документальний фільм – на виставці Бруно Латура Critical Zones у ZKM Карлсруе. Є гостьовою редакторкою пандемічного збірника Your Art «ЗАПАЛЕННЯ» (2021).
